Історія школи

Є всі підстави вважати, що школа у Вищеольчедаєві була заснована ще в далекому 1859 році. За свідченнями старожилів села, нині покійних, Анелі Іванівни Туркевич, Якова Андрійовича Зацерковного, Максима Євгеновича Рутковського та інших, її засновником був місцевий фельдшер на прізвище Панчеха (за іншими джерелами він був землеміром і мав зв'язок з революціонерами-демократами,які сприяли відкриттю шкіл на поділлі). Саме Панчеха збирав громадські пожертвування на відкриття школи. Старожили села розповідали, що перша школа, з якою пов’язують ім’я Панчехи, була розміщена в невеликому будиночку в центрі села і мала лише один клас. Спочатку заняття проводив сам Панчеха, а пізніше ще й учитель з Могилева-Подільського Каплунський (його ім’я, як і ім’я самого Панчехи встановити не вдалося). Учнів було небагато, заняття тривали з жовтня до квітня, основними предметами були граматика, арифметика і Закон Божий. Ніяких посібників для навчання не було, та й записи робилися на спеціальних дощечках, а навчання зводилося до заучування складів, чисел та молитов на слух.

Згодом існуюча школа за своєю структурою поділялася на три ступені (групи): в першій вивчали букви і склади, в другій вчились читати і завчати різні тексти, а в третій набували вміння пояснювати прочитане. Та основним предметом для всіх груп залишався Закон Божий і молитви.

Поруч зі школою в селі був відкритий так званий колегіум, або «польська школа», тобто школа для дітей католиків та приходська школа, що підпорядковувалася церкві. Довий час про учителів колегіуму пані Муравську та пані Крупінську в селі жили дуже гарні і теплі спогади.

Зі спогадів старожилів достеменно відомо, що в 1901-1903 роках в селі була вже інша школа, що знаходилась на місці сучасного універсаму і збудували її коштом сільської громади. Навчалися в ній 80 учнів, заняття проводилися в холодну пору року, основним предметом був Закон Божий. Учителями цієї школи були Пилип Мальований (згодом залишить село і вступить до медичного інституту міста Тарту, успішно закінчить його, а диплом Пилипа Мальованого, як кращого молодого лікаря, підпише сам цар Микола ІІ) та місцевий священик. Оскільки в приміщенні було дуже холодно, то жителі села звернулися до власника цукрового заводу Нафтула Яковича Когана та поміщиці Ценіної з проханням виділити місце і допомогти збудувати нове приміщення під школу. Спочатку ті погодилися і навіть видали 150 карбованців на будівництво, але згодом висунули свої вимоги і селяни змушені були збудувати дерев’яний будинок на околиці села в напрямку до Татарисок (сьогодні село Морозівка). Та під час літньої грози блискавка влучила в будівлю і спалила її вщент. Лише через два роки розпочинається нове будівництво. це вже був кам’яний будинок, що стоїть і нині. Заняття в новозбудованій сільській школі розпочалися в жовтні 1911 року. Першими вчителями цієї школи були Панас Семенович Чорний , його дружина Марія Костянтинівна, місцевий священик Микола Шиманський. За словами старожилів ці порядні і освічені люди зробили дуже багато для того, щоб поширити знання серед простих людей, палко агітували батьків віддавати дітей до науки, переконливо розповідали про переваги освіти перед неграмотністю, приймали в своєму домі відомих Старицького, Лисенка, художника Тропініна, разом з ними відвідали школу (митці навіть виділили кошти на придбання підручників та різного приладдя).

В кінці 30-х років минулого століття в сільській школі навчалися 580 учнів. Школа мала кілька навчальних кабінетів, рівних яким в районі не було, хороший спортивний майданчик з саморобним спортивним обладнанням, працювала велика кількість гуртків та спортивних секцій, проводились спортивні змагання, екскурсії та походи. На високому рівні була налагоджена і військово-спортивна робота (ігри на військово-спортивну тематику).

З 1944 до 1959 року директором школи працював Глухенький Микола Панасович, вимогливий і талановитий керівник, учитель хімії за фахом. Під його безпосереднім керівництвом у школі було обладнано перший і єдиний в районі зразково-показовий кабінет хімії, впроваджувалося все передове в педагогіці. Микола Панасович завжди жив життям педагогічного та учнівського колективу, сільської громади, налагодив тісні шефські зв’язки з колгоспом та цукровим заводом.

В часи окупації села німецькими військами та їх союзниками (липень 1941-березень 1944 рр.) в частині приміщення школи розмістилася військова комендатура та деякий час утримувалася молодь - остарбайтери, решта навчальних корпусів була розграбована або ж зруйнована.

Після визволення села приміщення школи було відбудоване зусиллями жінок та дітей, чоловіків, що повернулися з фронту. І вже в 1944-1945 навчальному році тут навчалися 386 учнів, в 1951-1952 – 794 учні, в 1966-1967 навчальному році 805 учнів. Та, починаючи з початку 80-х років, кількість школярів значно зменшилась. В старому шкільному приміщенні були обладнані кабінети хімії, фізики, біології, української мови та літератури, історії, математики, початкової військової підготовки, клас профорієнтації, клас-кабінет методики навчання молодших класів, спортивний комплекс, тир, поповнюється матеріальна база, працюють гуртки, практичні навички учні здобувають та удосконалюють в колгоспі та цукровому заводі.

В 1965-1966 навчальному році школа переходить на десятирічний термін навчання. Піонерська дружина імені Н. К. Крупської та комсомольська організація, клуб інтернаціональної дружби, хоровий, танцювальний, фотографічний, авіамодельний, хімічний, юних натуралістів, літературні гуртки, учнівська виробнича бригада стали школою виховання, загартування і формування справжніх людей і в майбутньому хороших спеціалістів. Не раз їх вихованці займали призові місця на олімпіадах, змаганнях та спартакіадах. керували ї х роботою талановиті педагоги Саволюк А. П., Кагляк Й. Я., Самохвал В. Я., Підгорний В. І., Глиняний І. С., Стадник Л. Ф., Дзісь Д. І., Чорний О. Л., Сойфер А. Л., Вітовський В. Й, Вітовська М. М.,Сошинський Є. В, Сошинськан. А., Семенюк М. Т., Безпрозвана Г, С., Руднєва Т. В, Добрянський В. З.

З 1959 до 1974 року директором школи працював Сойфер Арон Львович, з 1974 до 1986 рік Сошинський Євген Вікторович, з 1986 до 1996 року Школьний Сергій Федорович, з 1996 до 2005 Яворська Галина Францівна. Потім школу очолював Гелеверя Віталій Павлович.

В повоєнні роки на посаді завуча школи працювали Кучер В. А., Давидюк О.А., Недобейко П. Я,, Глухенький М. П., Дудар О. А., Сошинський Є. В, Зацерковна К.М. Організаторами позакласної виховної роботи починаючи з 1968 року були Добрянський В. З, Самохвал В. Я, Булега А, Г, Іщук В, С, Сорокіна Н. К,, Саволюк О.М , Максімов В. Ф, Сандич Н. І, Маруняк А. А., Мельник Л. Й.

Починаючи з 60-х років минулого століття при школі працювали групи подовженого дня. В цей час налагоджує роботу шкільна кухня та їдальня (в середині 70-х років розміщується в спеціальному приміщенні, оновлюється обладнання). Продукти для харчування дітей постачали колгосп та цукровий завод. Оскільки в школі навчалися діти з сусідніх сіл (Попелюхи, Біляни, Вінож, Морозівка), то при школі було створено інтернат, вихователями якого працювали вчителі.

З 1962 до1966 року на базі школи було відкрито вечірню школу для працюючої молоді. Директорами школи в різні часи працювали Павлюк М. І., Треско В. І., Самохвал В. Я.

Гарні спогади про себе залишив шкільний табір праці та відпочинку для старшокласників «Світанок» що працював влітку в лісі , а згодом на околиці села Обухів (наметове містечко). Його фінансували колгосп «1 травня» та цукрокомбінат. В різні часи його роботою керували Добрянський В, З., Самохвал В. Я., Булега А. Г., керівником виробничої практики був Кагляк Й. Я.

В 1970 році при школі був створений університет педагогічних знань для батьків (заняття проводилися один раз в чверть, лекції читали і вчителі, і батьки, проводилися практичні заняття, надавалися індивідуальні консультації).

Плідно і результативно працювала школа у 80-х роках: систематично проводилися зустрічі з ветеранами війни і праці, передовиками виробництва, концерти, вечори, тематичні виховні заходи, військово-спортивні ігри «Орля, зірниця», діяла «тимурівська» команда, походи по рідному краю, туристичні подорожі по всій країні (їх організовував Самохвал В. Я. , а згодом учитель музики Баланчук В. А., талановитий музикант, великий ентузіаст, «хрещений батько» фестивалю української пісні «Голоси Поділля»).

Славиться школа і своїми випускниками, які стали відомими людьми, займали і займають керівні посади. серед них: Гуцол А. О., Осламовський О. М., Недобейко П. Я., Давидюк О. О., Лангер А. І., Буледза В. П., Рутковська І. М., Мальований П. К., Химич Т. Г.,Козаченко Л. І., Химич О. М Та Химич С.І., Васюкович В. В., Кагляк І. М., Вітовський О. В. ,Чорний О. М., Бастенчук А. А., Семенюк М. В., Сошинська Я.Є. та Сошинська В. Є., Мудрак О. В., Нагірняк Г. В., Химич П. С., Глиняний С. І., Бралатан П. В., Пастух М. Б., Безпрозваний А. І. та ін. Загалом випускники школи – працьовиті, шановані люди.

20 листопада 1985 року в самому центрі села гостинно розчинила двері красуня нова школа. На той час директором школи працював Сошинський Євген Вікторович – принциповий і вимогливий керівник, майстер своєї справи, людина порядна та інтелігентна. Найважливіше завдання, яке він ставив перед педколективом – вивчення і впровадження передового педагогічного досвіду, підвищення фахового рівня учителів та результативності навчально-виховного процесу.

З метою поглибленого вивчення окремих навчальних предметів у 1985-1986 навчальному році запроваджуються додаткові заняття – факультативи та гуртки.

Гарною традицією стало проведення в школі зустрічей випускників різних поколінь, свято урожаю, зустрічі з ветеранами війни, воїнами-афганцями та ліквідаторами аварії на ЧАЕС, спортивні ігри та змагання, дні пам’яті, уроки мужності, трудові десанти, тематичні вечори, дні самоврядування, конкурси творчості, фестивалі української пісні, предметні олімпіади та предметні тижні, зустрічі з працівниками правоохоронних органів.

За останні 20 років Вищеольчедаївську середню школу закінчили понад 600 випускників, 55 з них нагороджено золотими і срібними медалями.